Історія здійснення великої мрії Анастасії Тихої,
власниці притулку особливих тварин
Чотири роки Анастасія Тиха допомагає найбільш беззахисним істотам у світі – тваринам. У свій притулок в Ірпені вона приймає котів та собак з фізичними та психічними особливостями з усієї країни, навіть з найскладніших напрямків – Донецького, Херсонського. Ця неймовірна українка дивує та захоплює силою духу, масштабом співпереживання та самовідданості. Про власний притулок Анастасія мріяла з дитинства і змогла розвинути його навіть попри те, що Україна переживає темні часи. Адже саме зараз найслабші потребують захисту як ніколи – від тих, у кого є можливість допомогти. І саме такі особистості будують якісно нову країну, світ завжди зацікавлений підтримувати сильних.
Приємного знайомства!
Анастасіє, як ви почали займатись благодійністю?
Чотири роки тому це ще не можна було назвати благодійністю, бо це була перетримка для тварин – волонтер щомісячно платив за проживання, корм, обробки. В той час ми з чоловіком жили в орендованому будинку і не могли допомагати тваринам інакше. Потім знайшли гарну роботу та почали брати тварин безплатно.
А рік тому, після початку повномасштабної війни відкрили великий притулок. Орендували в Ірпені будинок на 300 кв.м з 20 сотками землі та дали дім 74 собакам і 46 котам. Ми приймаємо критичних тварин з особливостями: інвалідів, з онкозахворюваннями та віком понад 15 років. Також зараз беремо багато тварин з фронту та постраждалих від фізичного чи психічного насилля людей.
Чому ви обрали збирати тварин з такими особливостями? І як саме вони до вас потрапляють?
До нас надходять собаки та коти від військових, волонтерів та звичайних людей з усієї України. Я сама їх не збираю, інакше тут була б вже тисяча тварин. Насправді часто відмовляю, бо місце у притулку закінчується, але ми забираємо найкритичніших пацієнтів. І формат такий я теж не обирала – ми починали зі звичайних тварин, але потроху нам почали звозити інвалідів і розказувати, що їх не беруть інші притулки. Тож вже два з половиною роки ми займаємось саме такими особливими тваринами.
Пам’ятаєте 24 лютого? Як ви відреагували на події та що було з притулком?
24 лютого для нас почався звичайно, крім звістки, що обстріляли Бориспіль. Тоді ми ще були спокійні, займалися рутиною. А через 4-5 днів почалися обстріли Ірпеня та відключення комунальних послуг. Життя з тваринами-інвалідами, яких потрібно мити щодня, стало практично нереальним.
Ми з чоловіком досиділи до 9 березня та прийняли рішення – треба йти в бік Києва разом з тваринами. Машиною не могли рухатись, тому пішки вирушили до Романівки, це 3,5 кілометри від Ірпеня.
Що для вас було найскладнішим в управлінні притулком за 4 роки?
Можу назвати дві найскладніших речі. Перша – емоційна складова. Оскільки ми опікуємося хворими тваринами, деякі з яких помруть найближчим часом. А тим паче останнього року, коли до нас почала надходити величезна кількість тварин – звісно, і помирати їх стало набагато більше.
І друге – коли до нас в соцмережі залітають неадекватні люди. Вони починають скандали, інтриги, розслідування. Звинувачують нас у поганому ставленні до тварин, у зароблянні грошей на цьому, у прагненні популярності. І це мене зараз дратує найбільше.
Як у вас організована робота притулку?
На початку війни ми збирали гроші практично на все, бо не працювали. І притулок функціонував виключно завдяки донатам із соцмереж. В травні ми повернулися до Ірпеня, вийшли на роботу, стабілізувалася зарплата.
Тож з червня минулого року ми збираємо донати з Instagram та Facebook лише на лікування тварин. Утримання притулку, зарплату працівників, оплату бензину водію, дрібні та великі витратні матеріали (хімія, вольєри тощо) – ми забезпечуємо самі з чоловіком. Це моя категорична позиція, хоча іноді мені люди самі пишуть “Давайте ми хоч на це зберемо”. Ми плануємо розширити притулок, поліпшити якість життя тварин у нас. І я хочу делегувати частину організаційних обов'язків, щоб мати відпочинок.
До нас звозять з усієї України найскладніших тварин з хворобами, травмами. Таких лікувати дуже дорого. Наприклад, у мене є собачка Коржик, йому в клініці Львова зробили 2 невдалих операції та зрештою вирішили ампутувати 3 лапи. Коли до мене звернулися за перетримкою однолапому інваліду, я сказала “Везіть його цілим, нехай наші лікарі подивляться”. І ми врятували йому 2 лапи, він може ходити сам на трьох, не потребує візка, очікує на протез – але на Коржика вже витрачено 80 000 гривень. Сама я таку суму лише на одну собаку витратити не можу, бо в нас їх багато.
Маємо оплачувати величезні чеки щотижня, тому що хтось оперується, хтось лікується, хтось на стаціонарі. А завдяки донатам із соцмереж ці собаки не помирають, не страждають, мають високу якість життя.
Наразі підтримуємо партнерство з трьома ветеринарними клініками. У першій – відмінна хірургія та ортопедія, друга спеціалізується на вірусних захворюваннях, а третя клініка займається стаціонарним лікуванням внутрішніх органів, різних захворювань, позбавляє паразитів. В цих клініках роблять експериментальні операції, завдяки яким наші тварини починають ходити, навіть якщо інші лікарі винесли вирок, що це вже зовсім інвалід.
А що у вашій роботі найприємніше? Що приносить вам радість, задоволення, можливо, навіть щастя?
Це безліч позитивних відчуттів через те, що тварини, яким винесли вирок про повну інвалідність – ходять і якісно живуть завдяки операціям, завдяки тому, що потрапили до нас.
Взяти того самого Коржика – я не натішуся: собака 3 місяці була в клініках, 11 операцій, а бігає зараз так, що не наздогнати. Він навіть не помічає, що трохи кульгає.
Також мене тішить, коли собаки й коти знаходять дім. Це рідкісне явище для тварин з інвалідністю, але іноді буває. Наприклад, нещодавно забрали трьох собак.
Я щаслива, коли ми робимо невеличке диво для тварини – вона починає ходити та нарешті знову довіряти людині після того, як її образили. Коли видно, що вона тебе любить і бачить в тобі прихисток в моменти страху.
У нас минулого місяця часто гуркотіло щоночі в небі, собаки бігли до нас у спальню, щоб сховатися. І для мене це дуже цінно, бо вони раніше були дикі, ненавиділи людей, а тепер довіряють.
Як можна взяти тварину з вашого притулку? Чи перевіряєте ви готовність потенційного власника до ваших собак та котів? Хто обирає тваринку – самі люди чи ви для них?
Спочатку кандидат проходить письмове спілкування та анкетування. Потім людина приїжджає, на місці його очікує прискіпливий особистий діалог. Мої запитання залежать від особливостей тварин.
Якщо це собака, то я дізнаюся, де людина живе, вік, має будинок чи квартиру, орендовану чи власну, наявність дітей та інших тварин.
Якщо це стосується котів – то чи є москітні сітки на вікнах, чи буде випускати на вулицю, чи знає про щорічні щеплення та особливості годування? І далі розповідаю індивідуальні інструкції.
Усі тварини, яких я сама підбираю для людей – чомусь їм не підходять. А коли приїжджають обирати собаку прямо на місці – то мені складно віддати її одразу, бо я маю підготувати тварину, згадати, що їй потрібно давати, зробити виписку з клініки. Тому я найчастіше прошу, щоб спочатку обрали собаку за фото, я про нього все розповідаю, узгоджуємо зустріч – і лише тоді людина може забирати. Бо деякі собаки знаходяться на перетримках: людина бачить фото в Instagram, приїжджає без узгодження – а тварина на іншому кінці міста.
La Renée - український бренд одягу для сильних жінок. І нам дуже цікаво, як ви проявляєтеся через гардероб. Розкажіть про свої вподобання? Що обов'язково є у вашому зовнішньому вигляді, щоб бути в комфорті?
Я ношу лише чорний, сірий, червоний і білий одяг. Коли я йду на важливу зустріч, то обов’язково надягаю брючний костюм. Жодних мініспідниць і декольте. Я доволі привітна людина, але всі спочатку мене чомусь бояться, здається, зі сторони я найчастіше виглядаю похмурою та загрозливою. Напевно, здебільшого це через стиль одягу.
Білий, сірий і чорний я завжди носила. А червоний додався нещодавно – спершу волосся було червоне, а потім і одяг, і манікюр. Зараз це один з моїх улюблених кольорів.
Які поради ви можете дати іншим жінкам? Або які поради ви б дали собі в минулому, щоб підтримати та надихнути?
Собі в минулому я хочу порадити бути більш впевненою в собі, не соромитися. Я раніше боялася людей, постійно турбувалася, що вони подумають. Зараз я набагато краще почуваюся, стала комунікабельною та впевненою.
Найголовніше – не гадати “А що подумають люди?”. Живіть, як хочеться. І якість життя реально підвищується, вам класно, добре і приємно. Ну, і якщо ви вже бачите мрію, то хоч вбийтеся, але йдіть до неї.
Я завжди мріяла про притулок і зробила все, просто вигризла його зубами. Бо всі, навіть родичі казали “Навіщо воно тобі треба?”. Підтримував лише чоловік. Я нікого не послухала, бо це моя мрія з дитинства – і я її здійснила.
Це здається надздібністю – як наші жінки в складних умовах віднаходять в собі ресурс активно діяти, знаходять щось добре, позитивне та радісне, говорять про свою нелегку справу з оптимізмом і енергією.
Але все це дійсно можливо для кожної людини – найстрашніші обставини роблять нас сильнішими, вивільняють приховану міць.
La Renée підтримує піклування про найслабших та найбеззахисніших істот у цій страшній війні. Вони чимало страждають від бойових дій, знущань та зрад людей – і навіть сказати нічого не можуть.Тварини потребують захисту як ніколи – від тих, хто сильніший. Тож піклуймося, берімо за них відповідальність – так ми зберігаємо людське обличчя нації для самих себе, майбутніх поколінь та світу.
Підтримайте притулок Анастасії та піклування про тварин:
Картка: 5375414115367020 (Монобанк, Анастасія Т.)
PayPal: anastarie63@gmail.com
Нова Пошта:
Ірпінь, відділення 12
Тиха Анастасія
+380980681366
Звітність на сторінці @report_dom_khvostov
Ваш донат може врятувати та повернути якісне життя постраждалій тварині. Кожна гривня важлива!
Comments