Надихаюча історія Христини Матвієнко,
засновниці благодійного фонду для родин військових
Український бренд жіночого ділового одягу la Renée розпочинає благодійний проєкт, в якому ми розкажемо історії неймовірних, сильних, надихаючих українок.
Вони мають одну спільну рису – незгасаючу жагу власноруч змінювати світ на краще.
Що це, як не справжнє лідерство?
А під час найскладнішого періоду для нашої держави під назвою “повномасштабна війна”
вони не зламались, продовжили жити й стали активно допомагати іншим.
В першому інтерв'ю познайомимо вас із прекрасною Христиною Матвієнко, засновницею благодійного фонду “Мрійники”. Вона займається психологічною підтримкою та відновленням родин військових: дітей, мам, тат. Для цього Христина має мету побудувати реабілітаційний центр в Карпатах. І ми знаємо, що це обов'язково буде, бо незабаром Україна розквітне та стане центром прогресу та розвитку всього світу.
Приємного знайомства!
Христино, давайте познайомимось та розповімо нашим читачам, чим саме ви займаєтесь та з чого почалась ваша благодійна діяльність?
Зараз я засновниця міжнародного благодійного фонду “Мрійники”. А до війни викладала англійську. Завжди любила працювати з людьми, моїм хобі була організація івентів для родин та дітей.
Початок війни застав нас в дитячому таборі. Ми одразу зрозуміли, що мусимо врятувати власних дітей, і вивезли їх за кордон, до Польщі. Щоб не впасти там у депресію, я згадала, що можу робити.
Я можу допомагати тим, хто біля мене – і не
обов'язково зараз рятувати весь світ
Ми організували невеликий дитячий хор і виступали на місцевих концертах, збирали кошти для ЗСУ. Згодом організували літній табір для родин з України.
Майже через півроку з початку війни, влітку, я повернулася до Батьківщини і побачила, що допомоги потребують не лише діти, а й їхні батьки. Було надважливо дати всім без винятку розуміння, що вони не самі, а також наперед почати думати про реабілітацію військових, які зовсім скоро почнуть повертатися в сім'ї, де вже навчилися жити без них.
Так пробудилась давня мрія – побудувати рекреаційний центр в Карпатах. І я не стала довго вирішувати. Сіла на потяг до Івано-Франківська, не маючи достатньо коштів, але з наміром обрати земельну ділянку. Знала одне – це мають бути гори, бо вони своєю величезною силою зцілюють людей.
Мій центр має об'єднувати людей не за вірою чи країною, а за бажанням просто допомагати іншим – за покликом серця. Я гадаю, саме через такі наміри до нас доєднуються прекрасні люди.
Ще не знаючи мене, вони говорять: “Ми відчуваємо, що ми серед своїх”.
Це неймовірно. Бо наш проєкт ретритів називається “Серед своїх”
і викликати саме такі відчуття у людей – це й був наш задум
Розкажіть детальніше про вашу діяльність зараз: табори, ретрити та інші заходи. А також про плани стосовно побудови реабілітаційного центру та яким ви його бачите
Зараз діяльність нашого фонду має 3 напрямки:
Допомагаємо військовим, закуповуємо необхідні речі.
Організовуємо в Польщі, Україні дитячі та сімейні табори.
Проводимо ретрити “Серед своїх” в Карпатах для матерів та дружин військових та їх дітей. А в липні вперше був ретрит для дружин та матерів, які втратили своїх дітей та чоловіків на війні.
Для 4-денних ретритів ми винаймаємо бази відпочинку в гірській місцевості.
Програма розрахована на дітей і мам. У кожен ретрит входять робота з психологом, розмови з духівником, арттерапія, фототерапія. Це зцілює, дає точку опори.
А ми отримуємо важливі та цінні відгуки – вони надихають нас не зупинятись.
До речі, мої діти завжди зі мною і на ретритах, і в таборах. Їм це подобається, вони вчаться допомагати іншим та бути небайдужими.
Щоб потрапити до табору або на ретрит, вам потрібно записатись на сайті або на офіційній сторінці Facebook і наші волонтери зв'яжуться з вами.
А щодо центру, який би ми хотіли збудувати – я бачу його сучасним та міжнародним.
Щоб там проходили навчальні конференції, психологічна реабілітація військових та їхніх родин.
Зараз важливо максимально залучати іноземних інвесторів, місцеву владу, меценатів до будівництва - ділянка у нас вже є.
Сьогодні ми робимо все, що можемо, без великих коштів. Але крокуємо впевнено, бо нам є, для кого будувати. Якщо ми працюємо заради людей, то знайдуться й інвестиції на будівництво – для цих людей.
Що підтримує вас весь цей час?
Звідки берете енергію, натхнення?
Люди! Щоб відповісти на це питання, розповім історію.
Декілька місяців тому я була в Канаді, розповідала про свій проєкт, шукала інвесторів. В один з вечорів мені було так морально важко, що вирішила відволіктись та поспілкуватись з друзями.
Серед всіх повідомлень помітила аудіозапис від знайомої:
“Христино, ти маєш це запам'ятати! Що б не сталося на цьому шляху, як би тобі не було важко – ти маєш пам'ятати історію, яка сталася сьогодні”.
І далі розповідає мені історію, як вони з сім'єю їхали в горах недалеко від тої місцевості, де ми мали будувати центр. Вони побачили військового, змученого, в брудному одязі. Він розповів, що його дружина поїхала за кордон, забрала дітей, а він стільки всього бачив на війні…
Моя подруга у відповідь розповіла йому, що її рідна сестра втратила чоловіка на фронті.
Так цей військовий сказав: “Краще би Бог забрав моє життя й віддав чоловіку вашої сестри”.
Я розумію, скільки ще буде таких історій від людей, які не мають сили жити далі. Тому зараз наша ціль – допомога військовим та їхнім родинам. І побудова реабілітаційного центру вкрай важлива для цього.
З якими найбільшими складнощами ви стикались в благодійній діяльності за ці півтора року? Які думки вас підтримували в цей час, власні або оточуючих?
Найскладніше поєднувати свою родину з благодійною діяльністю.
Ти постійно на телефоні, на зустрічах, потрібно рухатися, активно діяти.
Якщо зупинишся – зупиняться інші, хто поруч. І для мене дуже
важливо – надихати людей так само вірити та йти вперед.
І тоді ці люди не дають тобі впасти. А ти – їм.
Коли я була в Канаді, перші 3 тижні було надзвичайно активні, дуже важкі, але вирішила багато справ. І от перед самим відльотом я мала зустріч, яка була варта того.
Я познайомилася з надзвичайною жінкою-хореографом, яка зробила багато проєктів за участю Канади та України. Так от, з нею була родичка з України.
Вона спочатку уважно мене слухала, а потім розплакалася і сказала так щиро:
“Я щаслива, що хтось зараз займається тим, щоб розвивати Україну, не виїжджати з неї, а навпаки - повертатися”.
Мої діти теж мені надають сили, коли кажуть: “Як класно, що ти це зробила”.
Вони все розуміють, усвідомлюють. Бачать, як змінюються інші під кінець заходів.
Мій чоловік і мої діти, моя сім’я – опора, яка завжди зі мною!
Я дуже хочу, щоб інші люди відчували: навіть залишившись абсолютно
без усього матеріального, все одно матимемо найцінніше – сім'ю.
І це те, з чим можна почати все з нуля.
У вас дуже насичене життя, багато зустрічей, вам потрібно залучати людей до серйозних масштабних проєктів. Як ви зазвичай виглядаєте на ділових зустрічах? Що додає вам впевненості?
Це однозначно мають бути підбори. А в одязі люблю класичний стиль. Діловий, суворий – мабуть, він додає мені впевненості. Від першого враження залежить дуже багато.
Підбори й класичний стиль – і я заходжу до інших людей
та розумію, що я володію цим простором, що можу
впевнено розпочати розмову.
Без підборів буду ніяково себе почувати. І про що тоді говорити?
А мені треба центр будувати! Звичайно, я маю бути впевнена й “на висоті” (сміється).
А ще часто ношу червону помаду, мені так легше і я наче захищена. Тому так, одяг, краса внутрішня та зовнішня мають для мене дуже велике значення.
Що б ви собі сказали 24 лютого або що ви зараз хочете сказати іншим жінкам?
Любіть себе і бережіть. Для рідних, для себе, для наступних поколінь.
Життя одне й треба навчитися жити його сьогодні,
війна нам це показала. Ніхто й ніщо не мусить робити
нас щасливими, лише ми самі.
Ви можете бути щасливі навіть не дивлячись на те, що вас оточує. Життя 24 лютого не закінчилося – просто є те, що було до, що буде потім і що є сьогодні.
Цей день – найкращий і щасливими ми маємо бути саме сьогодні.
Якщо ситуація вас засмучує, подивіться на неї з іншого боку – вона виглядатиме інакше. І пам'ятайте – те, що сьогодні вам здається величезною проблемою, вже дуже скоро не буде здаватися такою.
Тому посміхніться, подивіться на тих, хто поряд, і йдіть вперед з гордо піднятою головою та з нафарбованими червоними губами.
Те, що ми зараз робимо – це заслуга всіх тих людей, які доєднуються до нас. Наодинці ми далеко не зайдемо. Тому я дякую кожній людині, яка стає поруч. В усьому. Людям, які водять автобуси і цим нам допомагають, психологам, духівникам, учасникам.
Не було б учасників – нам би не було для кого це робити, не було б команди, я би не йшла вперед. Не було би мрії. Я дякую мрії, що вона нас всіх тримає, об'єднує. І дякую Богу, що дає всі можливості.
Мріємо, щоб ця історія дала вам віру в те, що кожна людина спроможна втілити у життя те, чого прагне. Головне – мати благородний намір, внутрішній вогонь та небажання коритися обставинам.
Ми у la Renée розуміємо, як важливо створити місце для психологічного відновлення військових та їх сімей, тому розповідаємо про цей проєкт та стаємо неофіційною підтримкою для Христини.
Закликаємо об’єднуватись, бо наші чоловіки та жінки повернуться з війни, а ми маємо їх гідно зустріти та допомогти впоратися з травмуючим досвідом і продовжити жити щасливе життя.
Підтримайте фонд Христини та побудову реабілітаційного центру на сайті або за реквізитами:
Найменування отримувача:
БО МБФ ХРИСТИНИ МАТВІЄНКО МРІЙНИКИ
Код отримувача: 44768778
Рахунок IBAN: UA803052990000026009035016234
Назва банку: АТ КБ "ПРИВАТБАНК"
Картка: 4246 0010 0336 4399
І пам'ятайте: немає маленьких донатів. Кожна гривня важлива та наближає нас до спільних цілей.
Commentaires